Редакція від 08 серпня 2007 року

ПРОГРАМА ПРООН-ГЕФ

ЕКОЛОГІЧНОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ БАСЕЙНУ ДНІПРА

Проміжна фаза (PDF B)

УКРАЇНА

Моніторинг екологічних та соціально-економічних змін. Впровадження Програми транскордонного моніторингу вод басейну Дніпра в Україні

Національні експерти:

Київ – 2007

Подяка

Виконання цього проекту стало можливим завдяки участі всіх членів Робочої групи “Удосконалення транскордонного моніторингу”, створеної в рамках реалізації Програми ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро у відповідності з рішенням Українського Комітету Управління Програмою ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра;

Зокрема представників

• групи управління Програмою (ГУП)

• міжнародної експертної групи Регіонального тематичного центру моніторингу забруднення Дніпра

Окрему подяку висловлюємо В’ячеславу Ліпінському, Михайлу Ситенко, Миколі Бабичу за цінні зауваження та підтримку під час виконання проекту;

Володимиру Білоконю за цінні зауваження, редагування та керівництво процесом підготовки звіту.

Зміст

Список використаних скорочень

Вступ

Ефективне управління якістю вод басейну неможливе без спільних зусиль Придніпровських держав спрямованих на впровадження Стратегічної програми дій та механізмів її реалізації (СПД). Одним з найважливіших механізмів контролю успішності реалізації СПД є Програма транскордонного моніторингу вод для басейну Дніпра (ПТМВ). Завдання з налагодження та ведення ПТМВ не може бути вирішене лише в рамках існуючих в Республіці Білорусь, Російській Федерації та Україні (надалі Придніпровські держави) національних і відомчих систем моніторингу. Існуюча в басейні мережа спостережень за якістю поверхневих вод не зовсім адаптована, або ж недостатньо придатна до потреб проведення транскордонного моніторингу і не дозволяє відстежувати реальний стан річок в транскордонних створах на належному рівні. Низка пунктів спостережень надто віддалені від державних кордонів, на деяких транскордонних водотоках (притоках Дніпра), спостереження взагалі відсутні, періодичність спостережень не дозволяє виконати оцінку транскордонного перенесення з необхідним ступенем вірогідності.

Головною метою ПТМВ є інформаційне забезпечення басейнової системи управління водами в басейні Дніпра, як на міжнародному, так і національному рівнях. Це включає формулювання мети та стратегії моніторингу, планування заходів й оцінку ефективності їх реалізації, інформаційне забезпечення національних державних установ, що відповідають за реалізацію ПТМВ, СПД і Національних планів дій (НПД) щодо екологічного оздоровлення басейну Дніпра, а також інституційних органів відповідальних за створення та функціонування міжнародних басейнових органів.

Реалізацію ПТМВ запропоновано провести у три етапи:

Перший етап: Формування ПТМВ на основі існуючих національних систем моніторингу відповідно до її цілей і стратегії (2005-2010 рр.).

Другий етап: Удосконалення мережі спостережень і матеріально-технічної бази, оптимізація регламенту спостережень відповідно зі стратегією ПТМВ (2010-2015 рр.).

Третій етап: Реалізація ПТМВ у обсягах запланованих, в стратегії ПТМВ (2015-2020 рр.).

В рамках вказаних етапів визначена низка головних заходів щодо налагодження та організації роботи ПТМВ:

• Технічне переозброєння системи транскордонного моніторингу;

• Організація системи контролю якості спостережень;

• Проведення експедиційних обстежень та

• Підготовка та видання методичних і інформаційних матеріалів.

Головною передумовою започаткування роботи ПТМВ є створення міжнародних органів управління басейном Дніпра та закладення в основу їхньої роботи законодавчо – нормативної бази щодо організації та здійснення міжнародного багатостороннього басейнового співробітництва, таких як проект Угоди між Урядами Республіки Білорусь, Російської Федерації та України «Про співробітництво в галузі раціонального природокористування та охорони довкілля басейну ріки Дніпро».

Спільні органи басейнового управління будуть головними споживачами екологічної інформації, що надаватиметься в рамках ПТМВ й визначатимуть стратегію її організації та здійснення.

1 Основні положення запропонованої Програми транскордонного моніторингу вод басейну Дніпра

Розробка ПТМВ проводилася відповідно до національних законодавчих актів в частині моніторингу навколишнього середовища, а також з урахуванням двосторонніх та багатосторонніх угод сторонами яких є Придніпровські держави. При її розробці були враховані рекомендації Робочої групи ЕЭК ООН з моніторингу й оцінки, створеної під егідою Конвенції ЕЭК ООН з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Гельсінкі, 1992 р.).

ПТМВ вводиться в дію наказами Міністерств охорони навколишнього середовища та інших суб’єктів моніторингу прибережних країн.

1.1 Мета і стратегія ПТМВ

Основною метою ПТМВ є інформаційне забезпечення міждержавної басейнової системи управління в басейні Дніпра, включаючи планування заходів і оцінку ефективності їхньої реалізації, інформаційне забезпечення національних державних установ, відповідальних за реалізацію дніпровських СПД і НПД.

До основних користувачів інформації ПТМВ відносяться:

• Органи міжнародного басейнового управління, запропоновані в рамках Угоди.

• Національні органи державного управління в галузі охорони і використання природних ресурсів, що беруть участь у реалізації СПД і НПД.

• Наукові організації, громадськість, зацікавлені водокористувачі.

Стратегія ПТМВ для басейну Дніпра має на меті:

• моніторинг і оцінка ефективності реалізації СПД і НПД;

• моніторинг транскордонного навантаження.

Для реалізації стратегії ПТМВ необхідно:

• створити репрезентативну мережу спостережень,

• розробити регламент спостережень,

• забезпечити якість і репрезентативність вимірювань

1.2 Етапи розвитку ПТМВ

Створення мережі і розвиток Програми транскордонного моніторингу басейну Дніпра проходить три етапи.

Перший етап «Формування ПТМВ на основі існуючих національних систем моніторингу вод у відповідності з цілями і стратегією ПТМВ» (2005-2010 р.)

На першому етапі спостереження проводяться на пунктах спостереження національних мереж моніторингу, розташованих найближче до державного кордону за погодженим регламентом. Для забезпечення переходу до другого етапу ПТМВ вирішуються наступні завдання:

• дообладнання лабораторій і гідрологічних постів, що беруть участь у реалізації ПТМВ;

• забезпечення якості вимірювань у масштабах басейну, включаючи проведення порівняльного аналізу;

• розробка спільної методологічної основи з інвентаризації джерел забруднення транскордонних ділянок, у тому числі дифузних;

• виконання спільних досліджень, спрямованих на розробку погодженої класифікації якості вод і методів оцінки масоперенесення;

• проведення комплексних експедиційних обстежень транскордонних ділянок басейну Дніпра.

До індикаторів успішності реалізації Першого етапу відносяться:

• забезпечено визначення переліку показників (включених у програму першого етапу ПТМВ) на всіх станціях (постах),

• налагоджено регулярний обмін даними;

• здійснено оснащення станцій (постів) устаткуванням, необхідним для виконання 1-го етапу Програми і переходу до наступного етапу;

• проведене міжнародне експедиційне обстеження транскордонних ділянок басейну, виконана оцінка відповідності регламенту ПТМВ його стратегічним цілям;

• розроблена методологія інвентаризації джерел забруднення транскордонних ділянок, у тому числі дифузних;

• розроблено загальні критерії оцінки якості вод у рамках транскордонного моніторингу;

• налагоджено процес підготовки і публікації Щорічника ПТМВ.

• створено систему забезпечення якості та точності вимірювань, включаючи проведення регулярних (не менш ніж 1 раз на рік) між-лабораторних порівняльних аналізів;

• підготовлено й реалізується Програма навчання; фахівців різного рівня, що беруть участь у реалізації ПТМВ;

Другий етап «Удосконалення мережі спостережень і матеріально-технічної бази, оптимізація регламенту спостережень у відповідності зі стратегією ПТМВ» (2010 - 2015 р.)

До завдань другого етапу реалізації ПТМВ належать:

• дообладнання лабораторій і гідрологічних постів, що беруть участь у реалізації ПТМВ, для забезпечення регламенту спостережень визначеного для П етапу;

• подальше удосконалення мережі спостережень за результатами реалізації І-го етапу;

• інвентаризація джерел, в тому числі й дифузного забруднення;

• розвиток інформаційного менеджменту і методів обробки даних;

• проведення 2-го експедиційного обстеження.

Показники успішності другого етапу:

• на всіх станціях (постах) мережі моніторингу, визначених для 1 і 2 етапів забезпечені спостереження по всьому заданому переліку показників з необхідною частотою відбору проб;

• лабораторні роботи виконуються на необхідному якісному рівні, забезпечений прийнятний рівень порівнянності результатів, одержуваних різними лабораторіями;

• проведено друге міжнародне експедиційне обстеження транскордонних ділянок басейну.

• реалізовані погоджені підходи для оцінки транскордонного перенесення на основних транскордонних ділянках;

• здійснюється оперативний інформаційний обмін моніторинговими даними між країнами басейну з використанням електронних засобів зв'язку.

Третій етап «Реалізація ПТМВ у запланованих обсягах, визначених стратегією ПТМ» (2015-2020 р.)

Завданням третього етапу є реалізація ПТМВ у повному обсязі, оптимізація переліку контрольованих показників.

Наприкінці кожного етапу проводиться критичний аналіз і оцінка ефективності ПТМВ на предмет її відповідності вимогам інформаційного забезпечення міжнародних й національних органів басейнового управління і розробляються рекомендації з її удосконалення.

1.3 Мережа станцій ПТМВ

При формуванні мережі станцій ПТМВ були застосовані наступні принципи:

• включення в мережу транскордонного моніторингу усіх водотоків, що роблять істотний внесок у транскордонне перенесення забруднюючих речовин;

• між транскордонними створами, що контролюються суміжними країнами не повинно бути значних джерел забруднення, що істотно впливають на формування якості води;

• максимальне використання існуючих національних постів для формування транскордонної мережі моніторингу поверхневих вод;

• поетапне формування мережі станцій ПТМВ;

• поетапний перехід на визначений в ПТМВ регламент відбору та аналізу проб за визначеним переліком показників.

Основні відомості про мережу станцій ПТМВ приведені в таблиці 1 і на мал. 1.

Перелік станцій ПТМВ враховує 3 етапи формування мережі, див. графу «Етап ПТМВ» таблиці 1.

Малюнок 1. Мережа станцій ПТМВ.

Таблиця 1. Мережа станцій ПТМВ.

* - на 3-му етапі пост переходить з ПТМВ на рівень національної мережі моніторингу поверхневих вод

1.4 Регламент відбору проб

Перелік показників для ПТМВ встановлено на основі аналізу існуючих транскордонних проблем басейну Дніпра, особливостей формування якості води транскордонних водотоків басейну Дніпра, впливу антропогенного навантаження, транскордонного перенесення забруднюючих речовин.

Відповідно до прийнятої стратегії, до Базової Програми (БП) ПТМВ, що виконується на регулярній основі, включено обмежений перелік показників. Повний перелік показників, у тому числі показники вмісту забруднюючих речовин у донних відкладах і показники біоакумуляції, буде визначатися в рамках Дослідницької Програми (ДП) (тобто при проведенні експедиційних обстежень), що складає невід'ємну частину ПТМВ. Передбачається також, що ДП дозволить уточнити перелік інгредієнтів і показників для наступних етапів розвитку ПТМВ.

Частота відбору проб у рамках базового моніторингу встановлюється на основі аналізу мінливості показників і прийнятої практики для інших транскордонних річок на рівні не менше 12 разів у рік. При цьому для першого етапу допускається періодичність спостережень 6 разів на рік з поступовим підвищенням до 12-ти.

Особливий режим відбору проб установлюється для станцій, що служать для оцінки транскордонного навантаження. Для підвищення точності і вірогідності таких оцінок з урахуванням особливостей гідрологічного режиму встановлюється наступний графік відбору проб:

• для параметрів оцінки перенесення забруднення: у весняні місяці (березень, квітень травень) проби відбираються раз у два тижні;

• в інші місяці року проби відбираються 1 раз на місяць.

Таким чином, загальна частота відбору проб для цієї групи станцій складає 15 разів на рік.

Загальний перелік показників ПТМВ наведений у Таблиці 2.

Таблиця 2. Перелік показників для першого і другого етапу розвитку ПТМВ.

(*) Для станцій, включених у підпрограму розрахунку транскордонного масоперенесення.

Тут і далі частота "15 разів у рік" - для станцій, включених у підпрограму розрахунку транскордонного масоперенесення.

1.5 Лабораторії, що беруть участь у ПТМВ. Контроль якості вимірювання

Лабораторії, відповідальні за проведення ПТМВ, визначені на основі наступних критеріїв:

• акредитація лабораторій відповідно до ПТМВ;

• регламентований у Національних системах моніторингу поверхневих вод територіальний розподіл функцій;

• створено умови для інформаційного обміну в рамках ПТМВ.

Перелік лабораторій і організацій, що беруть участь у реалізації базової програми ПТМВ, наведені в таблиці 3.

Таблиця 3. Перелік лабораторій і організацій-учасників у реалізації базової програми ПТМВ

1.5.1 Матеріально-технічна і методична база для реалізації ПТМВ

Однієї з задач ПТМВ є формування в лабораторіях трьох країн басейну приладової бази, що дозволяє використовувати сучасні методи аналізу і гарантувати отримання надійної, достовірної і репрезентативної інформації. Основним принципом при формуванні матеріально-технічної бази ПТМВ є використання і впровадження приладової і методичної бази, що відповідає загальноприйнятій міжнародній практиці.

Постачання необхідного устаткування здійснюється, в основному, на Першому і Другому етапах. Основними критеріями вибору лабораторного устаткування є:

• додаткова комплектація лабораторій устаткуванням, необхідним для реалізації ПТМВ;

• поетапна заміна морально або фізично застарілого устаткування.

1.5.2 Контроль якості вимірювань

Якість вимірювань у рамках ПТМВ забезпечується шляхом проведення:

• внутрішнього і зовнішнього аудиту лабораторій;

• між-лабораторних порівняльних аналізів (МПА).

На національному рівні якість вимірювань забезпечується внутрішнім і зовнішнім аудитом, а також проведенням МПА з залученням лабораторій інших країн-учасниць ПТМВ. На міжнародному рівні контроль якості вимірів забезпечується шляхом проведення МПА з залученням лабораторій країн-учасниць ПТМВ.

Частота проведення МПА складає не менше одного разу на рік. Проведення МПА в кожній країні здійснює лабораторія при Референтній Організації (РО).

Організацію й обробку МПА між країнами-учасницями ПТМВ здійснює міжнародна робоча група при Міжнародному Дніпровському центрі моніторингу забруднень (м. Харків). Основні результати МПА публікуються (ким???) в щорічних технічних звітах ПТМВ .

1.6 Інформаційний менеджмент

Процес управління інформацією починаються з одержання даних у лабораторіях, що приймають участь у реалізації ПТМВ. Отримані в результаті дані вносяться в бази первинних даних цих лабораторій. Далі дані передаються (у форматах протоколів вимірів, прийнятих у країнах басейну), відповідно до регламентів інформаційного обміну в рамках національних систем екологічного моніторингу, в РО, визначені в кожній країні. РО здійснюють управління даними відповідно до порядку, прийнятого у відповідній країні басейну і потім передають дані моніторингу в Національні Дніпровські Інформаційні Центри (НДІЦ). НДІЦ і Міжнародний Дніпровський Інформаційний Центр (МДІЦ) здійснюють подальше управління інформацією відповідно до Регламенту функціонування екологічної бази даних басейну Дніпра (надалі Регламент).

Інформаційний менеджмент у рамках проведення експедиційних обстежень басейну і спеціальних досліджень визначається відповідними регламентами проведення експедиційних робіт і технічних завдань. При цьому забезпечується створення бази даних експедиційних досліджень на національному рівні і передача їх на міжнародний рівень відповідно до Регламенту.

Основним звітним документом про реалізацію ПТМВ є щорічний технічний звіт - ПТМВ. Його підготовка здійснюється Міжнародною робочою групою при МДЦМЗ. Технічні звіти публікуються у вигляді текстових документів і передаються у відповідні міжнародні і національні органи управління басейном, а також розміщаються на офіційній Веб-сторінці Програми.

1.7 Оцінка якості вод і транскордонного перенесення

При проведенні оцінки якості вод за результатами транскордонного моніторингу використовуються оцінки за окремими показниками (зіставлення з ГДК і/або цільовими показниками якості), і погоджені між Придніпровськими державами узагальнені показники й індекси, у тому числі гідробіологічні. При виконанні цих оцінок обов'язково враховуються результати МПА і інших заходів, спрямованих на забезпечення якості вимірювань.

На Першому етапі розвитку ПТМВ використовується «Індекс забруднення вод» (ІЗВ) як погоджений узагальнений показник.

1.8 Програма навчання

Навчання є важливим елементом ПТМВ. Програма навчання буде охоплювати всі основні питання ведення моніторингу від планування до аналітичних методів і обробки даних. Основними цільовими групами програми навчання, реалізованої в рамках ПТМВ є:

• лабораторний персонал, що бере участь у реалізації ПТМВ;

• управлінська ланка національної і міжнародної системи управління басейном.

1.9 Вартість реалізації ПТМ

Попередня експертна оцінка вартості реалізації ПТМВ зроблена з урахуванням фінансування ПТМВ з боку країн-учасниць і включає можливість залучення зовнішніх інвестицій.

Внесок країн-учасниць Проекту передбачає експлуатаційні витрати в період реалізації ПТМВ, включаючи вартість проведення аналітичних робіт, заробітну плату персоналу, на відрядження та транспорт.

Таблиця 4. Попередня експертна оцінка вартості реалізації ПТМВ (тисяч $ США)

Підґрунтям для успішного впровадження ПТМВ в Україні є чинні нормативно-правові акти та існуюча національна система моніторингу вод. Успішність впровадження ПТМВ забезпечується також погодженням Придніпровськими державами як самої Програми так і її регламенту.

Наведений нижче аналіз стану державної системи екологічного моніторингу України та системи моніторингу вод (існуючої та передбаченої програмами її розвитку) свідчить про реальність впровадження та розвитку в Україні ПТМВ басейну Дніпра.

1.10 Механізми впровадження ПТМВ.

17 липня 2007 року Україною та Республікою Білорусь була підписана Заява Міністрів «Про подальший розвиток співробітництва в галузі охорони басейну ріки Дніпро» в рамках якої відбулося схвалення Міністрами СПД, ПТМВ та Регламенту міжнародного обміну інформацією.

Розгляд вказаних документів на рівні Міністерств та відомств України та Республіки Білорусь показав, що Міністерства та відомства рекомендують класифікувати ПТМВ та Регламент міжнародного обміну інформацією як технічні документи, що мають бути вилучені з Угоди, як її додатки та прийняті на рівні наказів Міністерств.

Міністерство природних ресурсів та охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь вже прийняло ПТМВ відповідним наказом.

Експерти України запропонували на розгляд Мінприроди України аналогічний проект наказу текст якого наведено у Додатку 1.

2 Державна система екологічного моніторингу України

2.1 Правове забезпечення

Правове регулювання у сфері моніторингу навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до Законів України:

• “Про охорону навколишнього природного середовища”,

• “Про охорону атмосферного повітря”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про охорону земель”,

• “Про відходи”,

• “Про питну воду та питне водопостачання”,

• Водного кодексу України,

• Земельного кодексу України, Лісового кодексу України,

• постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188\98-ВР “Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”,

та підзаконних правових актів:

• Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391,

• Положення про моніторинг земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661,

• Порядку здійснення державного моніторингу вод, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815,

• Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343,

• постанови Кабінету Міністрів України “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру” від 03 серпня 1998 р. № 1198,

• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р. N 992-р. «Про схвалення Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища»

• інших законодавчих актів і нормативних документів, які прийняті відповідно до них.

Існуюча нормативно-правова база екологічного моніторингу в цілому відповідає вимогам щодо створення системи моніторингу, але необхідна додаткова розробка низки нових нормативно-правових документів щодо порядку здійснення моніторингу довкілля з їх наступним погодженням у встановленому порядку.

Враховуючи зовнішню політику України, орієнтовану на вступ до Європейського Союзу (далі – ЄС), подальший розвиток нормативно-правової бази щодо забезпечення системи моніторингу має спрямовуватися на гармонізацію із законодавством ЄС.

Наступні документи визначають порядок створення та функціонування державної системи моніторингу навколишнього природного середовища і визначають перелік суб’єктів моніторингу:

• Постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391 зі змінами, що внесені постановою Кабінету Міністрів від 16.05.2001 р. № 528 “Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля”.

• Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля" от 17.11.2001 р. № 1551. Документ присвячений питанням міжвідомчого узгодження та координації питань моніторингу навколишнього середовища.

• Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.1993 р. № 661 „Про затвердження Положення про моніторинг земель” та Постанова Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 р. № 2041 „Про внесення змін до Положення про моніторинг земель”,

• Наказ Міністерства аграрної політики України від 26.02.2004 р. № 51 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 383/8982) „Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення”. Вказаними нормативними актами регламентується завдання та функції глобального, національного, регіонального и локального моніторингу земель.

• Постанова Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 815 “Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод”. За суб’єктами моніторингу закріплені функції щодо здійснення фонового, загального та кризового моніторингу антропогенного впливу на озера, поверхневі, підземні та внутрішні морські води.

• Правила уповноваження та атестації у державній метрологічній системі, затверджені наказом на право проведення метрологічних робіт, затверджені наказом Держстандарту України від 29.03.2005 р. № 687. Цими нормативними актами забороняється проведення визначення забруднюючих речовин з використанням не атестованих методик.

• Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 р.№82 “Про затвердження порядку проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу”

Системи акредитації створені та функціонують в системах Мінприроди України, Держводгоспу України, Гідромету – головних суб’єктів моніторингу вод, а також в системі іншим міністерств та відомств.

2.2 Організаційне забезпечення

Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля" від 17.11.2001 р. № 1551. Документ присвячений питанням міжвідомчого узгодження та координації питань моніторингу навколишнього середовища покладає на Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля обов’язки з координації діяльності суб'єктів державної системи моніторингу довкілля, розгляду поточних питань, пов'язаних з проведенням моніторингу довкілля на основі державної та регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля.

Основними завданнями Комісії є:

• участь у визначенні основних засад державної політики з питань створення та функціонування системи моніторингу;

• здійснення заходів щодо створення і функціонування системи моніторингу на основі структур суб'єктів системи моніторингу з використанням єдиного нормативного, методологічного і метрологічного забезпечення, уніфікованих технічних компонентів;

• координація дій суб'єктів системи моніторингу щодо вдосконалення мереж спостереження за станом довкілля, уніфікації методик спостереження, лабораторного аналізу, приладів і систем контролю, створення баз та банків даних, єдиної комп'ютерної мережі, регламенту і форм передачі інформації, зв'язку з іншими інформаційними системами в Україні та за її межами;

• забезпечення взаємодії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій під час здійснення заходів, передбачених державною та регіональними (місцевими) програмами моніторингу довкілля, міжнародними програмами, проектами із створення системної та приладової бази моніторингу;

• організація роботи з проведення експертизи щодо відповідності державним стандартам і технічним вимогам технічних завдань на інфраструктуру, системоутворюючі та уніфіковані технічні компоненти, приладову базу тощо.

До складу Комісії входять Міністр охорони навколишнього природного середовища - голова Комісії, заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища - заступник голови Комісії, заступник Міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, заступник Міністра аграрної політики, заступник Міністра охорони здоров'я, заступник Міністра Міністерство житлово-комунального господарства України, Голова (заступник Голови) Держкомлісгоспу, Голова (заступник Голови) Держводгоспу, Голова (заступник Голови) Держагентзему, а також інші посадові особи центральних органів виконавчої влади.

На початку свого створення, Комісія відносно регулярно проводила засідання й затвердила склад експертної ради з екологічного моніторингу. Однак на цей час, вона нажаль не відновлює свою роботу й не скликає засідань протягом останніх 3 – 4-х років.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. N 391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» за організацію та ведення моніторингу довкілля відповідають:

1. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

2. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

3. Міністерство охорони здоров’я України

4. Міністерство житлово-комунального господарства України

5. Міністерство аграрної політики України

6. Державний комітет по водному господарству України

7. Державний комітет лісового господарства України

8. Державне агентство земельних ресурсів України

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). В основу формування державної екологічної політики покладено принцип, згідно з яким екологічна безпека стає важливим елементом та складовою національної безпеки держави. Мета природоохоронної діяльності полягає в досягненні оптимального балансу між шкідливими для довкілля наслідками, що супроводжують розвиток суспільства, і потенційними можливостями природних ресурсів до само відтворення.

Основними завданнями Міністерства є:

• забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки,

• створення екологічних передумов для сталого розвитку України;

• здійснення комплексного управління і регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів,

• забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки,

• здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, екологічну безпеку а також державного нагляду за станом ядерної та радіаційної безпеки.

Для виконання поставленої перед ним мети та завдань Мінприроди здійснює:

ведення моніторингу, зокрема стану та якості вод:

• поверхневих, морських (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів) і підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення ЗР);

• стану водних об'єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• стихійних та небезпечних природних явищ: ендогенних та екзогенних геологічних процесів (їх видові і просторові характеристики, активність прояву), повеней, паводків, снігових лавин, селів (у районах спостережних станцій); наземних і морських екосистем (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів);

моніторинг та контроль стану та якості:

• стаціонарних промислових викидів в атмосферу (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• зосереджених джерел скидання стічних вод (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• звалищ промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); (Абзац другий пункту 8 в редакції Постанови КМ N 528 ( 528-2001-п ) від 16.05.2001)

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України).

Основними завданнями МНС України є:

• забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру (далі - надзвичайні ситуації), поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності;

• керівництво у мирний час та особливий період діяльністю єдиної системи цивільного захисту, з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, правового, радіаційного та комплексного медико-санітарного захисту громадян, які постраждали від радіаційних аварій і катастроф або брали участь у ліквідації їх наслідків, а також реабілітації радіоактивно забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій, проведення пошуково-рятувальних робіт, забезпечення техногенної і пожежної безпеки;

• здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань цивільного захисту та запобігання надзвичайним ситуаціям, профілактики травматизму невиробничого характеру, готовності органів управління та сил реагування до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації, техногенної небезпеки на потенційно небезпечних об`єктах, а також здійснення державного пожежного нагляду;

• забезпечення в межах своїх повноважень реалізації державної політики щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснення методичного забезпечення та контролю за їх діяльністю із зазначених питань;

• здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо виконання Державної програми забезпечення безпечного зберігання відпрацьованих високоактивних джерел іонізуючого випромінювання;

• ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, реабілітація радіоактивно забруднених територій і забезпечення захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання, організація і координація робіт та здійснення заходів щодо комплексного розв`язання проблем, пов`язаних із зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворенням об`єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему;

• організація та координація робіт на території зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення, інших радіоактивно забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях, вирішення в установленому порядку питань фінансування таких робіт, забезпечення охорони здоров`я персоналу, а також громадського порядку на зазначених територіях;

• забезпечення координації дій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій з питань біологічного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Станом на сьогодні до структури МНС України входить Державна гідрометеорологічна служба МНС України (Держгідромет).

До основних завдань Держгідромету належать:

• участь у реалізації державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля;

• здійснення управління і контролю у сфері гідрометеорологічної діяльності;

• організація гідрометеорологічного та кліматичного вивчення території України, функціонування системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, здійснення в установленому порядку гідрометеорологічного забезпечення та обслуговування, ведення галузевого державного архіву даних спостережень;

• реалізація в межах своєї компетенції науково-технічної політики, організація і координація наукових досліджень з питань гідрометеорології та клімату;

• взаємодія з міжнародними організаціями і національними гідрометеорологічними службами інших держав, представництво України у Всесвітній метеорологічній організації та участь в межах своєї компетенції у реалізації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Держгідромет, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

• бере участь у реалізації державної політики у сфері гідрометеорологічної діяльності, організовує підготовку проектів відповідних нормативно-правових актів і державних цільових програм;

• здійснює управління та державний контроль у сфері гідрометеорологічної діяльності, а також у межах, визначених МНС, управління майном підприємств, установ і організацій гідрометеорологічної служби;

• забезпечує розроблення та затверджує нормативно-правові документи у сфері гідрометеорологічної діяльності з урахуванням вимог Всесвітньої метеорологічної організації;

• організовує планомірне гідрометеорологічне і кліматичне вивчення території України, функціонування державної системи спостережень: приземних метеорологічних, геліогеофізичних, аерологічних та інших дистанційних, метеорологічних радіолокаційних, агрометеорологічних, гідрологічних (річкових, озерних, морських), спеціалізованих гідрометеорологічних спостережень, а також відповідних базових спостережень у системі моніторингу довкілля; здійснює заходи щодо оптимізації мережі спостережень та її розвитку;

• організовує збирання, оброблення даних спостережень, їх належне використання на національному і міжнародному рівні, зокрема з вивчення і прогнозування глобальних змін клімату, ведення відповідних банків даних, складання прогнозів погоди, водного режиму, небезпечних і стихійних гідрометеорологічних явищ, урожайності сільськогосподарських культур та інших прогнозів;

• організовує діяльність системи прогнозування та забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення інформацією про стан та прогнозовані зміни гідрометеорологічних умов, зокрема метеорологічними, агрометеорологічними, гідрологічними (річковими і морськими) прогнозами, попередженнями про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища;

• у межах своєї компетенції бере участь у створенні державної системи моніторингу довкілля, інформаційних банків даних спостережень та в підготовці щорічної національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні;

• реалізує за погодженням з МНС науково-технічну політику у сфері гідрометеорологічної діяльності, формує плани науково-дослідних робіт галузевих науково-дослідних установ, здійснює в межах своєї компетенції заходи щодо проведення комплексних наукових досліджень, проектно-вишукувальних робіт з пріоритетних напрямів розвитку гідрометеорологічної діяльності, зокрема наукових досліджень у сфері гідрології, метеорології, атмосферної геофізики, змін клімату, моніторингу довкілля;

• організовує розроблення і впровадження галузевих стандартів, здійснення метрологічного контролю щодо забезпечення єдності вимірювань, виконання робіт із сертифікації, акредитації відповідних підрозділів гідрометеорологічної служби;

• організовує і координує інформаційну роботу у сфері гідрометеорологічної діяльності;

• здійснює роботи з уніфікації методик гідрометеорологічних спостережень, аналізує наявність і якісний склад приладів, систем збору, збереження, обробки, передачі інформації та вживає заходів до їх розвитку та удосконалення.

Таким чином, МНС забезпечує, згідно із законодавством, функціонування і розвиток державної системи гідрометеорологічних спостережень та гідрометеорологічного забезпечення. Це включає проведення довготривалих спостережень за станом та якістю поверхневих вод (гідрологічні, гідрохімічні та гідробіологічні спостереження), атмосферного повітря і т. ін.

Окрім функцій покладених на Державну гідрометеорологічну службу МНС також здійснює моніторинг (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) - атмосферного повітря (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); поверхневих і підземних вод (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); наземних і водних екосистем (біоіндикативні визначення); ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, радіонуклідів, просторове поширення); джерел викидів у атмосферу (вміст ЗР, обсяги викидів); джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, обсяги скидів); об'єктів поховання радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка).

Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ). Відповідно до покладених на нього завдань МОЗ здійснює санітарно епідеміологічний нагляд за якістю та станом (у місцях проживання і відпочинку населення, у тому числі на природних територіях курортів) - атмосферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин); поверхневих вод суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); морських вод, мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); ґрунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць геогельмінтів); фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо); ( Абзац четвертий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України N 528 (528-2001-п від 16.05.2001).

Міністерство житлово-комунального господарства України. Здійснює методичне керівництво щодо моніторингу та контролю за станом і якістю питної води централізованих систем водопостачання (вміст ЗР, обсяги споживання); стічних вод, що надходять до міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст ЗР, обсяги надходження); зелених насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо); підтоплення міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод).

Міністерство аграрної політики України. Відповідно до покладених на нього завдань Міністерство аграрної політики здійснює моніторинг стану та якості ґрунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); поверхневих вод сільськогосподарського призначення (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів).

Державний комітет по водному господарству України. Здійснює моніторинг кількісних та якісних параметрів води річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення, систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіонуклідів); поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості ґрунтів); підтоплення сільських населених пунктів, прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення територій).

Державний комітет лісового господарства України. Основними завданнями є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, а також охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового і мисливського господарства; здійснення державного управління, регулювання і контролю у сфері лісового і мисливського господарства; розроблення і організація виконання загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів, а також участь у розробленні та виконанні програм з питань використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства.

Державне агентство земельних ресурсів України. Здійснює підготовку та внесення Міністрові охорони навколишнього природного середовища пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища та забезпечення її реалізації, проведення земельної реформи; координує роботу з проведення земельної реформи; організує і забезпечує ведення державного земельного кадастру, готує земельно-кадастрову документацію; здійснює землеустрій і проведення моніторингу земель; розробляє та бере участь у виконанні державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, раціонального використання, охорони та проведення моніторингу земель, відтворення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру, територіального планування; проводить державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою, ведення державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких програм і проектів.

2.3. Порядок інформаційної взаємодії суб’єктів системи моніторингу довкілля

Державна система моніторингу довкілля, складовими частинами якої є відомчі системи моніторингу довкілля, функціонує на трьох рівнях:

• загальнодержавний (національний) рівень;

• регіональний рівень;

• локальний рівень.

Схему інформаційної взаємодії в системі моніторингу довкілля суб’єктів системи моніторингу, центральних органів виконавчої влади, Урядової інформаційної аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій, центрів моніторингу довкілля інших держав, засобів масової інформації та громадських організацій на загальнодержавному (національному) рівні наведено на малюнку 2.

Система транскордонного моніторингу вод отримує інформаційне забезпечення на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Інформація, що входить до системи моніторингу довкілля, зберігається постійно у суб’єктів системи моніторингу довкілля.

Первинні дані, одержані в результаті спостережень (в межах компетенції кожного із суб’єктів системи моніторингу довкілля), зокрема використовуються ними для подальшої обробки з метою отримання таких результатів:

• узагальнених за певний проміжок часу або на певній просторовій одиниці даних;

• узагальнених за множиною параметрів комплексних показників;

• оцінок стану довкілля та якості природних ресурсів з метою оцінки безпеки їх використання;

• прогнозів стану довкілля і його змін;

• науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рішень.

Кожне відомство надає інформацію та несе відповідальність за її достовірність.

Кожен з суб’єктів моніторингу використовує цю інформацію у відповідності з поставленими перед ним цілями та завданнями державного управління.

2.4. Програмне забезпечення

Загальнодержавна цільова екологічна програма ведення моніторингу навколишнього природного середовища (далі – Програма) була розроблена на виконання підпункту 5 пункту 1 постанови Верховної Ради України від 20 лютого 2003 р. № 565-V «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні» та згідно з Законом України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р. № 1621-IV і Концепцією Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р. № 992-р.

Розроблений проект вказаної Програми знаходиться на розгляді та узгодженні у міністерствах та відомствах України.

Метою Програми є розроблення та впровадження заходів, спрямованих на удосконалення державної системи моніторингу довкілля (далі – система моніторингу), підвищення рівня виконання її основних функцій, які спрямовані на забезпечення потреб органів державного управління, місцевого самоврядування та громадськості в оперативній і достовірній інформації про стан навколишнього природного середовища України, створення інформаційних передумов для встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення.

Розроблення Програми зумовлено необхідністю:

• підвищення ефективності функціонування системи моніторингу;

• забезпечення органів державного управління, місцевого самоврядування і населення своєчасною та достовірною інформацією про стан навколишнього природного середовища, підвищення рівня екологічних знань;

• визначення спільних пріоритетів при плануванні дій суб’єктів системи моніторингу, якими є Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Мінбуд, Держводгосп, Держкомлісгосп, Держкомзем;

• створення єдиної мережі спостережень;

• технічного переоснащення та удосконалення нормативно-методичного забезпечення системи моніторингу;

• узгодження елементів інформаційних технологій, що використовуються суб’єктами системи моніторингу.

Існуюча система моніторингу довкілля базується на виконанні розподілених функцій її суб’єктами і складається з підпорядкованих їм підсистем (моніторинг вод, моніторинг лісів і так далі). Кожна підсистема на рівні окремих суб’єктів системи моніторингу має свою структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази.

На даний час спостереження за станом довкілля та факторами впливу на нього в системі моніторингу проводяться одночасно в декількох відомчих мережах спостережень суб’єктів системи моніторингу, наприклад: за станом вод – у 6; за станом земель – у 8; за показниками біологічного різноманіття у 6 тощо.

Відомчі мережі та програми з моніторингу довкілля не узгоджені між собою, і тому в деяких випадках спостереження дублюються, а на окремих напрямах є недостатніми. Такий стан організації спостережень не задовольняє у повній мірі інформаційні потреби системи управління, призводить до неефективної витрати коштів. На державному рівні вже неодноразово піднімалося питання про необхідність створення єдиної оптимальної мережі.

В існуючих мережах на даний час спостереження проводяться за різними методами, а визначення показників забруднення часто виконуються по застарілих методиках на обладнанні, яке не відповідає сучасним технічним і метрологічним вимогам.

Україна є учасником понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод і конвенцій, виконання яких потребує використання інформації щодо стану довкілля та прогнозування його змін. У зв’язку з цим розбудова системи моніторингу має здійснюватись з орієнтацією на загальноєвропейські вимоги.

Недоліком програми є те, що в ній відсутні дані про наявність тих чи інших нормативних документів, не вказані переліки екологічних індикаторів або організацій, що їх розробляють.

Комбіноване використання результатів різних видів досліджень та спостережень, у тому числі фізичних, хімічних, біологічних, дозволить розширювати можливості для виявлення причинно-наслідкових зв’язків стану об’єктів природного середовища та факторів впливу на них. Саме тому організація досліджень та спостережень потребує розробки та узгодження з усіма суб’єктами моніторингу методик та регламентів їх проведення.

Базовою основою для розроблення та підтримки Програми є регіональні програми та програми суб’єктів системи моніторингу, а також спеціальні програми моніторингу.

Регіональні програми мають бути спрямовані на реалізацію пріоритетних завдань і заходів у сфері моніторингу навколишнього природного середовища в межах територіального регіону. Регіональні програми мають включати завдання і заходи Програми, які стосуються певного регіону.

Спеціальні програми моніторингу розробляються для розв’язання завдань, які потребують додаткової інформації про екологічний стан і/або вплив факторів забруднення щодо певних територій. Такі завдання можуть бути обумовлені необхідністю в спеціальній інформації, що пов’язана з надзвичайною екологічною ситуацією, транскордонним моніторингом, потенційно екологічно небезпечним об’єктом, науковою задачею, інше. Затверджені або ж розроблені проекти таких регіональних програм моніторингу для областей України можна знайти за Веб. адресою http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?node=REG%20pr%20monit.

Єдина мережа спостережень за рівнями призначення інформації включає загальнодержавний, регіональний та локальний рівні. До загальнодержавного рівня, як обов’язкові складові, входять спеціальні мережі транскордонного і фонового моніторингу.

Для виконання функцій збору, обробки та аналізу інформації передбачено створення відповідних структурних підрозділів – центрів моніторингу:

• на загальнодержавному рівні – міжвідомчого інформаційно-аналітичного центру;

• на регіональному рівні – регіональних центрів;

• центрів суб’єктів системи моніторингу.

Для реалізації програм моніторингу спеціального призначення (кризовий, басейновий, транскордонний, фоновий, радіаційний, дослідницький та інші) передбачається створення тематичних центрів моніторингу з особливим статусом.

Створений в рамках програми ПРООН ГЕФ Екологічного оздоровлення басейну Дніпро тематичний центр при УкрНДІЕП Мінприроди України може слугувати прикладом одного з таких центрів.

Моніторинг стану навколишнього природного середовища України є загальнодержавною проблемою і тому фінансується з державного бюджету. Перелік завдань і заходів Програми, що потребують цільового фінансування наведені в Додатку 2.

Необхідно зазначити, що Загальнодержавна цільова екологічна програма не містить об’ємів робіт, які повинен виконувати кожний суб’єкт моніторингу – таку програму ще треба розробляти і вказати фактичні витрати на моніторинг та скільки необхідно коштів для її реалізації та удосконалення.

Під час виконання завдань і заходів Програми передбачено здійснення наукової підтримки, що включає розвиток прикладних наукових розробок у сфері моніторингу навколишнього природного середовища.

Виконання завдань та заходів Програми розраховане на 2008 – 2012 роки.

Відповідальним державним замовником Програми є Мінприроди, державними замовниками-співвиконавцями в межах покладених на них завдань є суб’єкти системи моніторингу.

Організаційне забезпечення реалізації завдань та заходів Програми покладається у межах повноважень на Мінприроди, інші суб'єкти системи моніторингу та місцеві органи виконавчої влади.

Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляд поточних питань, пов'язаних з реалізацією заходів Програми, здійснює Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля, згідно пп. 1, 4 Положення про Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1551. Контроль за виконанням Програми здійснює Кабінет Міністрів України.

Безпосередній контроль за виконанням Програми покладається на Мінприроди, якому державні замовники-співвиконавці щороку надають інформацію про хід виконання завдань та заходів. Мінприроди раз на рік надає Кабінету Міністрів України звіт про хід виконання Програми та в разі потреби проміжні звіти.

2.4.1 Обсяги та джерела фінансування.

Програма ґрунтується на прогнозних даних щодо обсягу коштів, які необхідно спрямувати на її виконання.

Орієнтовні обсяги фінансування заходів Програми за рахунок коштів Державного бюджету становлять 200 000 тис. грн., у тому числі: коштів загального фонду – 163 730 тис. грн.

Табл.4 Розподіл коштів за суб’єктами моніторингу.

Для забезпечення фінансування завдань і заходів Програми передбачено відкриття відомчих бюджетних програм суб’єктів системи моніторингу.

Для фінансування окремих заходів необхідно додатково залучити кошти місцевих бюджетів, а також інших джерел. Обсяги фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів мають бути визначеними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на підставі регіональних програм моніторингу навколишнього природного середовища.

Техніко-економічне обґрунтування та уточнення витрат на виконання заходів, визначених Програмою, щороку здійснюють державні замовники з метою підготовки пропозицій щодо включення видатків на виконання заходів Програми до проекту Державного бюджету України.

3 Державна система моніторингу вод України

Відповідно до статті 21 Водного кодексу України Кабінет Міністрів України Постановою від 20 липня 1996 року № 815 затвердив Порядок здійснення державного моніторингу вод». Визначивши наступних головних суб’єктів моніторингу вод:

Міністерство охорони навколишнього природного середовища,

Міністерство охорони здоров'я,

Міністерство житлово-комунального господарства,

Державний комітет по водному господарству,

Державна гідрометеорологічна служба Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Оскільки Міністерство охорони здоров’я України здійснює насамперед санітарно-епідеміологічний нагляд якості вод, що не може бути кваліфіковане як системні спостереження за якістю води у водних об’єктах, а Міністерство житлово-комунального господарства України здійснює лише методологічне керівництво над роботою Водоканалів України, то далі в звіті будуть детально описані функції та компетенція лише трьох державних установ на яких покладено головну роль у веденні системного моніторингу вод, а саме:

• Міністерства охорони навколишнього природного середовища України,

• Державного комітету по водному господарству України,

• Державної гідрометеорологічної служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Увага, що приділена вказаним органам державного управління ні в якій мірі не має на меті принизити роль Міністерства охорони здоров’я чи Міністерства житлово-комунального господарства України, що також причетні до моніторингу вод, швидше мова буде йти про ті органи державного управління, що напряму будуть задіяні в рамках своїх систем моніторингу вод до організації та здійсненні транскордонного моніторингу вод.

3.1 Система моніторингу Мінприроди

Мінприроди України відповідно до покладених на нього завдань зокрема:

• організовує в межах своїх повноважень проведення моніторингу навколишнього природного середовища, створення та функціонування географічних, екологічних, геологічних та інших інформаційних систем;

• здійснює державний облік та моніторинг підземних вод, веде спостереження за ендогенними і екзогенними геологічними процесами;

• здійснює відповідно до законодавства державний контроль за додержанням правил, нормативів, норм, лімітів, квот, умов дозволів у сфері використання та охорони природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, та ін..), вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, в тому числі у пунктах пропуску через державний кордон України, режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також у сфері поводження з відходами.

Схема реалізації Державної системи моніторингу довкілля підрозділами Мінприроди України приведена нижче на малюнку 3:

Малюнок 3. Загальна схема організації моніторингу Мінприроди України.

Наказом Мінприроди України № 101 від 15 березня 2007 року «Про затвердження порядку взаємодії Державних екологічних інспекцій в областях, містах Києві та Севастополі з Державними управліннями охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі», відрегульовані взаємини та повноваження щодо здійснення моніторингу між Державними екологічними інспекціями й Державними управліннями охорони навколишнього природного середовища.

Малюнок 3 віддзеркалює сучасну картину організації та ведення екологічного моніторингу на місцях. На Державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі покладена координація та організація міжвідомчого екологічного моніторингу, вони також є головними центрами збору екологічних даних міжвідомчого моніторингу. Тоді ж як на Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі покладена функція оперативного моніторингу стану довкілля (зокрема якості вод водних об’єктів) та організації системи метрологічного забезпечення Мінприроди України.

Зокрема в пункті 2.2.2 вказаного вище наказу передбачено наступне: «У межах здійснення координації діяльності суб’єктів регіональної системами моніторингу довкілля: органи управління (тобто Державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі):

• доводять затверджені, з врахуванням пропозицій інспекції, програми регіонального моніторингу.

• забезпечують укладання угоди про спільну діяльність під час реалізації заходів регіональних систем моніторингу.

• інформують інспекцію про результати регіонального моніторингу за проведеним аналізом первинних даних, отриманих від суб’єктів регіональних систем моніторингу, про заплановані заходи щодо поліпшення стану окремих компонентів довкілля, результати контролю за їх впровадженням і дієвістю;

• повідомляють про виникнення, або загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, розробляють та погоджують з Інспекцією спеціальні Регламенти спостережень за екологічно небезпечними об’єктами та впливом на довкілля в разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

• готують та подають до Мінприроди запит щодо фінансування витрат, пов’язаних з виконанням регіональних програм моніторингу НПС, в тому числі на організацію та здійснення інструментально-лабораторних вимірювань, а також пропозицій щодо пріоритетних напрямів функціонування регіональної системи моніторингу довкілля з питань, які потребують негайного вирішення й підлягають першочерговому виконанню».

Система координації та організації регіонального моніторингу, що здійснюється на рівні Державних управлінь ОПНС ґрунтується на використанні існуючих організаційних структур суб’єктів моніторингу, а саме, насамперед, Обласних управлінь меліорації та водного господарства чи Басейнових управлінь водних ресурсів Держводгоспу України, Обласних центрів гідрометеорології і Гідрометеорологічних обсерваторій, а також за необхідності Обласних санітарно-епідеміологічних станцій МОЗ України, даних отриманих Водоканалами міст України.

Організаційна інтеграція суб’єктів системи моніторингу здійснюється Держуправліннями екології та природних ресурсів на основі:

• регіональних програм моніторингу довкілля;

• угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля, укладених між суб’єктами моніторингу.

До складу виконавців зазначених програм суб’єкти моніторингу та їх органи на місцях можуть залучати підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів в Україні від 30.03.1998р. №391 “Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля” а також наказами Мінприроди України від 08.04.2004р. №147 “Про розроблення регіональних програм та регіональних систем моніторингу довкілля” та від 26.04.2007р. №218 “Про надання екологічної інформації” створена організаційна основа виконання та розбудови регіональних систем моніторингу довкілля, інформаційної взаємодії між суб’єктами державної системи моніторингу на регіональному рівні.

Але у зв’язку з структурною перебудовою в системі Мінприроди України та виділення Державної екологічної інспекцій в областях, містах Києві та Севастополі в спеціальний підрозділ Мінприроди виникли певні проблеми, які потребують термінового вирішення. У Положенні про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі затвердженому Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 19.12.2006р. №548 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 20007р. за №120/13387, Інспекція відповідно до покладених до неї завдань:

• Здійснює державний контроль зокрема за забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок викидів та скидів шляхом проведення інструментально-лабораторних вимірювань показників складу та властивостей, у тому числі забруднюючих речовин, у межах галузі атестації на право виконання цих вимірювань.

• Подає до Мінприроди, територіальних органів Мінприроди та Держекоінспекції (центральний орган) у межах своєї компетенції пропозиції щодо стандартизації, сертифікації, атестації, метрологічного забезпечення у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіаційними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами.

Регіональні системи моніторингу потребують удосконалення інформаційної взаємодії, механізму взаємодії, обсягів та термінів надання Державним управлінням ОПНС екологічної інформації. Потребує удосконалення організаційний та фінансовий механізми функціонування аналітичних лабораторій після зміни їх підпорядкування. На сьогодні цей механізм чітко не визначений.

3.2 Система моніторингу Держводгоспу

Одним з завдань Держводгоспу є забезпечення населення та галузей економіки якісною водою, раціональне використання і охорона водних ресурсів, здійснення моніторингу їх якості та екологічне оздоровлення і відтворення. Тому одним з визначальних напрямків діяльності Держводгоспу України у сфері управління водними ресурсами країни є здійснення державного моніторингу довкілля.

Система моніторингу Держводгоспу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

Ведення державного моніторингу вод в системі Держводгоспу здійснюється відповідно до ст. 16 Водного кодексу України, Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про меліорацію земель”, “Про метрологію та метрологічну діяльність”, “Про стандартизацію”, “Про внесення зміни до статті 239 Кодексу України про адміністративні провопорушення”, постанов Кабінету Міністрів України від 20.07.96 № 815 “Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод”, від 30.03.98 № 391 “Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля”, від 16.05.01 № 528 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.98 № 391” та наказу Держводгоспу України № 125 від 14.06.06, яким затверджено нову редакцію “Програми державного моніторингу довкілля в частині здійснення Держводгоспом України контролю якості поверхневих вод”.

Водним кодексом України (далі ВКУ) від 06.06.95 № 213/95-ВР із змінами і доповненнями, внесеними законом України від 21.09.2000 року № 1990-III передбачено, що в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, він сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та виснаження.

Відповідно до ВКУ, державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Статтею 16 Водного кодексу передбачено, що до компетенції Держводгоспу належить здійснення радіологічного та гідрохімічного моніторингу водних об’єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання.

Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля, Держводгосп є суб’єктом державного моніторингу довкілля, який здійснює державний моніторинг:

• поверхневих вод – річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення;

• систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання (вміст ЗР у тому числі радіонуклідів);

• водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіонуклідів)

• поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості ґрунтів);

• підтоплення сільських населених пунктів;

• прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення територій).

Основною метою здійснення моніторингу довкілля у сфері управління Держводгоспу України є:

• забезпечення населення і галузей економіки водою відповідної якості;

• ведення спостережень за станом поверхневих вод у частині гідрохімічних, радіологічних та бактеріологічних показників;

• ведення обліку використання водних ресурсів та державного водного кадастру;

• ведення обліку наявності та стану зрошуваних та осушуваних земель за показниками глибини залягання ґрунтових вод, засолення і осолонцювання;

• контроль підтоплення земель сільськогосподарського призначення у зоні розміщення меліоративних систем та територій сільських населених пунктів;

• здійснення міжнародної діяльності як щодо моніторингу якості транскордонних водних ресурсів, так і запобігання шкідливій дії вод.

Основними завданнями моніторингу довкілля, який здійснює Держводгосп України є:

• довгострокові систематичні спостереження за станом поверхневих вод, зрошуваних та осушуваних земель;

• оптимізація мережі спостережень з метою отримання достовірної та достатньої інформації;

• створення та ведення інтегрованої бази даних спостережень;

• удосконалення нормативно-правової та організаційно-методичної бази моніторингу;

• аналіз екологічного стану поверхневих вод, еколого-меліоративного стану зрошуваних та осушуваних земель і прогнозування їх зміни;

• комплексна екологічна оцінка якості поверхневих вод;

• створення інформаційно-аналітичної системи галузевої частини державного моніторингу довкілля;

• інформаційно-аналітична підтримка прийняття управлінських рішень у галузі охорони поверхневих вод, раціонального та екологічно безпечного використання водних ресурсів, зрошуваних та осушуваних земель;

• інформаційне забезпечення органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про стан водних ресурсів та меліорованих земель, а також суб’єктів господарської діяльності та населення країни, що здійснюють водокористування та землекористування на зрошуваних та осушуваних землях, інформацією про їх екологічний стан.

На даний час у Держводгоспі здійснюється моніторинг поверхневих вод та меліорованих земель. Ведення зазначеного моніторингу забезпечують:

• поверхневих вод, за басейновим принципом – 40 лабораторій, які є структурними підрозділами водогосподарських організацій, на 507 створах. У басейні Дніпра - на 216 створах;

• зрошуваних та осушуваних земель, за адміністративно-територіальним принципом – 22 підрозділи гідрогеолого-меліоративної служби Держводгоспу України на загальній площі 5,3 млн. га меліорованих земель. За рівнями ґрунтових вод на меліорованих землях та сільських населених пунктах – із використанням близько 32 тис. режимно-спостережувальних свердловин на площі 2,26 млн.га зрошуваних та 2,96 млн.га осушуваних сільськогосподарських земель; за засоленням, солонцюватістю і кислотністю ґрунтів – засобами грунтово-сольової та кислотної зйомки щорічною площею зйомки близько 20% наявності засолених, осолонцьованих та кислих меліорованих ґрунтів.

Закон про метрологію і метрологічну діяльність визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює суспільні відносини у сфері метрологічної діяльності, які направлені на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

Згідно з Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» всі вимірювальні лабораторії, що здійснюють державний моніторинг вод та виконують вимірювання у сфері поширення державного метрологічного нагляду і відповідно до Правил уповноваження та атестації у державній метрологічній системі, що затверджені наказом Держспоживстандарту України № 71 від 29.03.05 та зареєстровані в Мін’юсті України, проходять атестацію на право проведення вимірювань. Держводгосп є органом з атестації лабораторій моніторингу вод та ґрунтів.

З метою вдосконалення нормативно методичної бази щодо метрологічного забезпечення моніторингу довкілля в Держводгоспі розроблено і впроваджено відомчі нормативні документи: Порядок акредитації лабораторій, Порядок атестації робочих місць, Положення про атестацію фахівців Інструкція з відбору проб води та ґрунтів тощо. З метою забезпечення єдності та достовірності вимірювань у комітеті розроблено і впроваджено Положення про внутрішньолабораторний контроль та Положення про зовнішній контроль якості вимірювань.

Крім того, з метою забезпечення єдності і належної точності вимірювань для одержання достовірних даних, фактичних значень показників стану об’єктів спостереження, за якими здійснюється контроль - Всеукраїнським державним науково-дослідним центром стандартизації, метрології та сертифікації України видано наказ №395 від 19.08.2005р. про те, що басейнова лабораторія моніторингу вод Сіверсько-Донецького БУВР, яка знаходиться в сфері управління Держводгоспу, визнана координатором Програми міжлабораторних порівнянь результатів вимірювань фізико – хімічних показників якості поверхневих і підземних вод, а також властивостей ґрунтів з правом проведення зовнішнього контролю лабораторій підприємств – водокористувачів в Донецькій області і прилеглих областях.

Держводгоспом України з 2000 року розробляється інформаційна система моніторингу поверхневих вод на основі інтегрованої бази даних, у якій закладено басейновий принцип узагальнення та аналізу інформації.

Інформатизація галузі викликана необхідністю одержання оперативної інформації про аварійні та залпові забруднення водних об'єктів, оперативного керуванням діями підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління комітету у разі виникнення аварій, катастроф та стихійного лиха, сталого забезпечення населення і виробництва якісною водою, прогнозування змін стану водних ресурсів, зрошуваних та осушуваних земель, що може бути забезпечено побудовою прогностичних даних на базі оперативної інформації та сумісною інтелектуальною обробкою історичних даних.

Із розрізнених баз даних результатів вимірювань лабораторій Держводгоспу створено єдину інтегровану базу даних, яка на даний час розміщена у центральному офісі комітету.

Інтегрована база даних побудована за басейновим принципом і в неї внесені дані спостережень 4 басейнових управлінь водних ресурсів, Одеського, Закарпатського облводгоспів та АР Крим. Тематика даних в інтегрованій базі даних розподілена на гідрологічну, водоспоживання та якість поверхневих вод за басейновим принципом.

На основі існуючої багаторічної бази даних розроблено блок прогнозування стану поверхневих вод, підпрограма проведення екологічної оцінки якості поверхневих вод за категоріями тощо. Передбачено у подальшому розроблення єдиної інформаційної системи моніторингу довкілля в Держводгоспі, включаючи як поверхневі води так і меліоровані землі.

Транскордонний моніторинг поверхневих вод здійснюється комітетом відповідно до ст.16 Водного кодексу України та в рамках виконання Міжурядових угод з суміжними державами з питань співробітництва у галузі водного господарства на прикордонних водах.

Відповідно до Угоди між Урядами Російської Федерації та України «Про спільне використання транскордонних водних об’єктів», яка була укладена в 1992 році та затвердженої програми спільного контролю якості вод за гідрохімічними та радіологічними показниками в прикордонних створах здійснюється контроль на річках Десна, Бобрик, Судость, Знобівка, Знаменка, Сейм, Клевень, Снов, Ірпа, Ревна, Цата, Псьол, Ворскла, Ворсклиця. Моніторинг на транскордонних водних об’єктах здійснюють з української сторони Дніпровське басейнове управління водних ресурсів та Сумський облводгосп Держводгоспу України, з російської Московсько-Окське і Донське басейнові управління.

З метою забезпечення більш повного контролю якості води прикордонних річок рішенням ради Уповноважених Урядів Російської Федерації та України з 2000 року відкрито додаткові створи спостережень.

Всього у басейні Дніпра українською стороною в рамках виконання Угоди забезпечено контроль якості води у 18 створах, які знаходяться на 14 річках за 35 гідрохімічними та 2 радіологічними показниками.

Співпраця на транскордонних водах з Республікою Білорусь ведеться відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про спільне використання та охорону транскордонних вод, яка була підписана представниками Урядів України та Білорусі 16 жовтня 2001 року.

На кордоні з Білоруссю комітет забезпечує контроль якості води у 9 створах на 8 річках: Дніпро, Сож, Прип’ять, Стир, Горинь, Ствига, Льва, Уборть. Контроль ведеться за 28-35 гідрохімічними та 2 радіологічними показниками.

Здійснюється облік використання водних ресурсів, включаючи облік забору, скиду зворотних вод та забруднюючих речовин у них, моніторинг переформування берегів водосховищ та підтоплення територій, а також контроль за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів.

З метою систематизації даних державного обліку водокористування та визначення наявних до використання водних ресурсів здійснюється ведення державного водного кадастру.

Пропозиції щодо вдосконалення системи моніторингу довкілля:

1. Розробити та затвердити Державну програму моніторингу довкілля, з чітким розподілом сфер впливу, узгодженням створів та точок відбору проб, визначеним порядком обміну даними між суб’єктами моніторингу та відповідним бюджетним фінансуванням.

2. Актуалізувати нормативно-методичну базу з моніторингу довкілля щодо здійснення його по всіх видах моніторингу на єдиних методичних засадах;

3. Забезпечити наукове обґрунтування ведення моніторингу довкілля;

4. Удосконалити систему координації міжвідомчої інформаційної системи моніторингу;

5. Оновити та модернізувати приладову базу вимірювальних лабораторій;

6. Автоматизувати робочі місця та створити системи автоматизованого надходження інформаційних потоків до інтегрованої бази даних.

7. Гармонізувати природохоронне законодавства України із законодавством Європейського Союзу.

Щодо фінансування робіт по здійсненню моніторингу поверхневих вод та меліорованих земель. Ведення державного моніторингу поверхневих вод, водного кадастру, паспортизацію та управління водними ресурсами, забезпечення контролю якості поверхневих вод, ведення статистичної звітності про використання вод, здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства, управління водними ресурсами фінансуються в рамках виконання бюджетної програми КПКВ 5001060, розпорядником якої є Держводгосп.

Виконавцями є водогосподарські організації, що знаходяться в сфері управління Держводгоспу.

Видатки Держводгоспу за цією бюджетною програмою склали відповідно по роках:

За рахунок місцевого бюджету, включаючи обласні та районнні, виконання робіт з моніторингу довкілля Держводгоспом не здійснювались.

Технічну та фінансову допомогу від міжнародних організацій та проектів протягом 2004-2006 років водогосподарські організації не отримували.

Держводгоспом надано пропозиції до проекту Закону України «Про Державну програму проведення моніторингу навколишнього природного середовища», щодо переліку завдань та заходів і орієнтовних обсягів фінансування (див. розділ 2.4).

3.3. Система моніторингу Державної гідрометеорологічної служби України

Державна система моніторингу за забрудненням навколишнього природного середовища створена в гідрометслужбі України на початку 60-х років за єдиними нормативними документами країн колишнього СРСР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу навколишнього природного середовища" на Державну гідрометеорологічну службу (надалі Держгідромет) покладено проведення систематичних спостережень:

• з забруднення атмосферного повітря та опадів, снігового покриву (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, транскордонним перенесенням забруднюючих речовин) ;

• з забруднення річкових, озерних, морських вод (за гідрохімічними та гідробіологічними показниками, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів);

• з забруднення ґрунтів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів);

• радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі та за результатами обстежень);

• за проявом стихійних і небезпечних природних явищ (повеней, паводків, снігових лавин, селів (у районах спостережних станцій).

Указом Президента України від 20 квітня 2005 р. № 681/2005 Держгідромет передана зі сфери управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у сферу управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Загальні організаційно - правові, економічні й соціальні основи у сфері гідрометеорологічної діяльності в Україні визначені Законом України "Про гідрометеорологічну діяльність", що прийнятий Верховною Радою України в 1999 році.

Інституційні аспекти діяльності Держгідрометслужби

Відповідно до Закону України "Про гідрометеорологічну діяльність" до компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері гідрометеорологічної діяльності належить забезпечення проведення гідрометеорологічних, геліогеофізичних спостережень, фонових радіаційних і базових спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища.

Діяльність базової мережі спостережень за забрудненням навколишнього середовища гідрометеорологічної служби визначена відомчими нормативними документами, які затверджені наказом МНС України від 21.08.2007 року № 574.

На підставі відомчих нормативних документів Держгідрометслужбою була розроблена й затверджена наказом Міністерства екології й природних ресурсів України від 08.02.2002 року № 57 "Програма поліпшення якості базових спостережень за забрудненням і моніторингу природного середовища". Програма регламентує діяльність мережі спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища і встановлює вимоги до вибору місць розміщення постів спостережень, строків відбору проб і виконання вимірів, контролю якості вимірів, технології збору й обробки даних спостережень, планування й розвитку базової системи спостережень. У програмі розміщений перелік пунктів спостережень, перелік забруднюючих речовин, що вимірюються, періодичність відбору проб.

Контроль якості спостережень і перевірка вірогідності результатів спостережень регламентується РД 52.24.66-86 "Система контролю точності результатів вимірів показників забруднення контрольованого середовища".

Підготовка екологічної інформації регламентується наказом колишнього Держкомгідромету України від 31.05.93 року № 75 "Про порядок надання інформації про забруднення навколишнього середовища".

Одночасно з відбором проб води на визначення гідрохімічних показників і забруднюючих речовин проводяться й гідрологічні спостереження. Відбір проб води проводиться експедиційним шляхом та спостерігачами гідрологічних постів.

Перелік забруднюючих речовин установлено на основі відомостей про:

• склад і характер забруднюючих речовин, що скидаються у водні об’єкти з джерел забруднення,

• фінансових засобів, необхідних для впровадження методів для їхнього визначення,

• перевищення чи можливість (вірогідну) перевищення ГДК для цих речовин.

Базові спостереження Держгідромету

Організації гідрометеорологічної служби проводять спостереження за забрудненням природного середовища на 1006 постах (пунктах). У рік, в середньому, виконується біля одного мільйона вимірів забруднюючих речовин³.

Спостереження за забрудненням поверхневих вод суші за гідрохімічними показниками проводяться на 127 ріках, 15 водоймищах, 7 озерах, 1 каналі, 1 лимані в 240 пунктах на 374 створах. У рік, в середньому, відбирається 3914 проб води і виконується 122296 вимірів за 46 показниками якості води й інгредієнтами. Гідробіологічні спостереження і визначення хронічної токсичності вод проводяться на 38 ріках, 7 водоймищах в 88 пунктах на 168 створах. У рік, в середньому, відбирається і проводиться аналіз 1427 проб з біоіндікації, у тому числі: фітопланктону 688 проб, зоопланктону 685, зообентосу 54 проби, загалом здійснюється 7135 визначень. З біотестування води відбирається 406 проб і виконується 812 визначень.

Спостереження за забрудненням морських вод в основному проводяться на 64 станціях базової мережі спостережень, на 6 станціях у районах скидання забруднених ґрунтів та на 14 станціях, призначених для проведення науково-дослідних робіт, останні розміщені у протоці Тонкій, затоках Північного і Центрального Сиваша та Утлютскому лимані. Загалом в рік відбирається 2744 проби, виконується 19639 визначень за 28 показниками якості води та інгредієнтами.

Моніторинг забруднення ґрунтів сільськогосподарських угідь залишковими кількостями хлорорганічних пестицидів і нітратами проводиться вибірково на території 34 господарств, в 34 районах, 17 областях й АР Крим. За рік, у середньому, відбирається 215 проб ґрунту на загальній площі близько 5000 га, виконується 1290 визначень за 6 інгредієнтами. На вміст токсикантів промислового походження в рік відбирається, у середньому, 600 проб ґрунту на території 17 населених пунктів 10 областей, виконується 4800 визначень.

Спостереження за радіоактивним забрудненням природного середовища проводиться за 4-ма показникам (потужність експозиційної дози (далі МЭД) гамма-випромінювання, сумарна бета-активність, вміст цезію-137 і стронцію-90 в атмосферному повітрі, поверхневих водах, ґрунті навколо діючих АЕС в 29 пунктах. Щоденні виміри МЭД проводяться на 179 пунктах, відбір проб атмосферних опадів на 58 станціях, відбір проб атмосферних аерозолів на 7 станціях, відбір проб поверхневих вод на 19 пунктах, відбір проб ґрунту навколо АЕС в 29. У цілому, спостереження проводилися на 292 пунктах; у рік, у середньому, виконується 90760 визначень.

У рамках своєї компетенції з питань транскордонного забруднення, організації гідрометслужби проводять систематичні спостереження на 23 річках, 1 водосховищі, на 31 пункті, в 56 створах:

У своєму складі гідрометслужба має 45 лабораторій та 3 групи з проведення вимірів забруднюючих речовин у природному середовищі, з них 14 лабораторій проводять комплексні виміри вибірково по забрудненню поверхневих вод, атмосферного повітря, морських вод, 2 - за забрудненням поверхневих вод, 3 групи - за забрудненням морської води; 4 - за змістом радіонуклідів, 1 - визначення гідробіологічних показників у поверхневих водах, 1 - проб ґрунту, 1 - фізико-хімічних вимірів, 3- відділи по узагальненню й підготовці інформації. Загальна кількість працюючих фахівців у лабораторіях служби становить 489 чоловік, з них по поверхневих водах - 102 чоловік, що становить 21%.

Всі лабораторії забезпечені персональними комп'ютерами, телефонами. Мають доступ до мережі Іnternet. Кожна лабораторія має водопостачання й каналізацію, центральне опалення мають 43 лабораторії, інші мають локальне опалення. Лабораторії обладнані проточно-витяжною вентиляцією й 94% атестовані територіальними органами на право проведення вимірів у сфері поширення державного метрологічного нагляду, відповідно до Закону України "Про метрологію й метрологічну діяльність" від 11.02 1998 р. № 113/98-ВР і наказу органу стандартизації в Україні від 02.03.2005 р. № 71 зареєстрованого в Мін'юсті від 13.04.2005р. № 392/10672.

Методична, приладова та метрологічна основа діяльності

Для відбору проб і проведення вимірів забруднюючих речовин використається близько 50 видів приладів й устаткування, загальна кількість яких становить 1799 одиниць. З них виробили свій технічний ресурс 1293 прилади, що становить 71,8%. Не менше 30% вимагає термінової заміни, як такі, що повністю виробили свій ресурс і не пройшли перевірку в органах метрології й стандартизації.

Для аналізу забруднюючих речовин використаються фотоколориметричні, атомно-абсорбційні, спектрофотометричні методи й методи газової хроматографії.

Оцінку вірогідності відбору проб і результатів спостережень на мережі проводять методичні групи Центральної геофізичної обсерваторії (м. Київ). Контроль якості даних проводиться як за результатами внутрішнього лабораторного, зовнішнього контролю, так і за результатами інспекційного контролю. Кожна лабораторія двічі на рік, в обов'язковому порядку, проводить внутрішній контроль по всіх домішках, що є об’єктом визначення, він складається з запобіжного контролю (контроль наявності грубої помилки та контроль стабільності каліброваних характеристик) й статистичного контролю (на відтворюваність і правильність). Зовнішній контроль проводитися методом розсилання контрольних проб і міжлабораторних експериментів. Інспекційний контроль базується на перевірці правильності проведення визначень і розрахунку концентрацій, правильності побудови й оформлення градуйованих графіків.

В 2006 році дві лабораторії Держгідромету брали участь у порівнювальному контролі якості вимірів на базі УКРНДІЕП й одержали високу оцінку якості вимірів.

Отримання, обробка й розповсюдження інформації

Перелік інформації загального користування та перелік спеціалізованої інформації для організацій гідрометеорологічної служби визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1998р. № 1724 "Про інформаційні послуги в сфері гідрометеорології".

Підготовка інформаційних матеріалів загального користування на обласному й міському рівні виконують лабораторії обласних центрів по гідрометеорології, на державному рівні - Центральна геофізична обсерваторія та Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут.

Інформація узагальнюється з періодичністю - місяць, квартал, півріччя, рік і за 5 минулого років.

На державному рівні інформація надається Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державній екологічній інспекції та Державному комітету статистики. На обласному й місцевому рівні інформація про рівні забруднення вод надається обласним і міським органам влади, держадміністраціям, територіальним органам Мінприроди, публікується в пресі й надається іншим організаціям у відповідності з запитами.

Оперативна інформація про факти високих і екстремально-високих забруднень, виявлених на базовій мережі спостережень організацій гідрометслужби, передається негайно в територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, органам влади.

Режимні матеріали спостережень публікуються:

• у "Щорічнику", що видає Державна гідрометеорологічна служба;

• у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, що видає Міністерство охорони навколишнього природного середовища;

• у Національній доповіді про стан техногенної й природної безпеки в Україні, що щорічно видає Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Екологічна інформація обласних центрів по гідрометеорології щомісячно розміщується в розділі Веб-сторінки Міністерства охорони навколишнього природного середовища "Державний екологічний моніторинг" (www.menr.gov.ua).

За обмежених ресурсів, автоматизовані системи контролю поки не одержали поширення в Україні. В 2007 році придбані два гідрохімічних автоматизованих зонди, які будуть використовуватися на забруднених ділянках р. Дніпро. Є доцільним впроваджувати автоматизовані стаціонарні пункти спостережень за забрудненням вод у комплексі з автоматизованою системою контролю джерел скидання стічних вод, що дозволить визначити джерело скидання і зменшити кількість перевірок на підприємстві. Крім того, у першу чергу, підприємства повинні мати технологічну можливість регулювати кількість та якість вод, що скидають.

Оцінка забруднення поверхневих вод проводиться методом порівняння концентрацій вмісту забруднюючих речовин з установленими гранично припустимими нормами (ГДК), порівняннями з минулим роком і розрахунками кількості випадків перевищень ГДК і критеріїв ВЗ й ЕВЗ.

Фінансування.

Фінансування робіт із проведення моніторингу забруднення природного середовища для організацій гідрометеослужби проводиться з державного бюджету. У бюджетній програмі "Гідрометеорологічна діяльність" окремим рядком не виділені зазначені роботи, тому вказати точні розміри фінансування неможливо. За попередніми розрахунками зазначені роботи становлять 10% від загальних витрат на утримання і проведення всіх робіт. Це становить близько 7,5 млн. гривень або 1,5 млн. доларів США, включаючи заробітну плату.

У цілому, обсяги фінансування згідно з програмою "Гідрометеорологічна діяльність" склали близько 67 млн. грн. у 2005 році, 67,3 млн. грн. у 2006 році, і близько 74 млн. грн. у 2007 році.

З 2000 р. Державна гідрометеорологічна служба отримала гуманітарну допомогу від Італії (35 комп’ютерів) і у рамках регіонального проекту ПРООН-ГЕФ "Підготовка Стратегічної програми дій для басейну Дніпра та розробка механізмів її реалізації" (№ RER/98/G31) Центральна геофізична лабораторія у Києві (ЦГО) отримала 6 приладів.

У наведеній нижче таблиці В наведені обсяги фінансування заходів і задач проекту Державної програми моніторингу навколишнього природного середовища.

Переваги системи моніторингу організованої в Держгідрометі полягають в наступному:

• спостереження проводяться за єдиними нормативними документами;

• система відносно економічна;

• надає можливість співставлення даних спостережень за тривалий період часу з урахуванням гідрологічних показників;

• дозволяє формувати банк даних у єдиному форматі;

• дозволяє одержувати репрезентативні дані про фактичні рівні забруднення вод;

• надає можливість вивчати сезонні й багаторічні зміни рівня забруднення з метою визначення ступеня небезпеки для здоров'я людини й готувати рекомендації органам влади щодо здійснення природоохоронних заходів.

Пропозиції щодо модернізації існуючої мережі спостережень по забрудненню природного середовища, у тому числі і забрудненню вод:

1. Переоснастити пункти відбору проб води переносними приладами.

2. Обновити технічний парк аналітичних лабораторій.

3. Створити оптимальну мережу пунктів спостережень за гідрохімічними і гідробіологічними показниками.

4. Розширити перелік інгредієнтів, що визначаються.

5. Впровадити атестовані методики визначення забруднюючих речовин.

6. Розробити сучасні методи збору і обробки інформації.

4 Пропозиції щодо впровадження Програми Транскордонного Моніторингу басейну р. Дніпро.

4.1 Аналіз реалізації Програми транскордонного моніторингу вод (ПТМВ) басейну Дніпра в Україні

У ПТМВ заявлено, що створення мережі й розвиток Програми транскордонного моніторингу басейну Дніпра проходить у три етапи:

Етап І – Формування ПТМВ на основі існуючих національних систем моніторингу стосовно до цілей стратегії транскордонного моніторингу, строк 2004-2005 рр.

Для забезпечення переходу до другого етапу ПТМВ мають бути вирішені наступні задачі на національному й міжнародному рівнях.

Оцінюючи виконання задач 1-го етапу ПТМВ, які було поставлено, можна зробити висновок, що на національному рівні задачі, що були поставлені, в основному вирішені. У той же час, на міжнародному (басейновому) рівні частина задач може бути вирішеною лише після розгляду, погодження й ухвалення Придніпровськими державами Угоди «Про співробітництво в галузі раціонального природокористування та охорони довкілля басейну ріки Дніпро».

Показники успішності реалізації Першого етапу ПТМВ:

Етап ІІ – Удосконалення мережі спостережень і матеріально-технічної бази, оптимізація регламенту спостережень згідно зі стратегією ПТМВ, строк 2006-2007 рр.

Задачі ІІ етапу

4.2 Заходи по впровадженню ПТМВ

Для успішного впровадження ПТМВ в Україні необхідно:

Провести невідкладні дії по наступних стратегічних напрямах:

1. Законодавча підтримка ПТМВ,

2. Організаційна підтримка,

3. Науково-методична та

4. Фінансова.

Законодавчі елементи підтримки включають.

• Мінприроди започаткувати розгляд та погодження міністерствами та відомствами України проекту Угоди між Урядами Республіки Білорусь, Російської Федерації та України «Про співробітництво в галузі раціонального природокористування та охорони довкілля басейну ріки Дніпро»

• Мінприроди розглянути можливість розробки та введення в дію підзаконних правових документів з метою дієвого впровадження Закону України Про приєднання України до Конвенції ЕЄК ООН «Про охорону й використання транскордонних водотоків та міжнародних озер», (Гельсінська конвенція, 1992 р.)

• Мінприроди України розглянути можливість започаткування гармонізації законодавства України до положень РВД ЄС, зокрема запропонованих в проекті наказу Про організацію та моніторинг виконання заходів з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері використання та охорони вод.

• Створення дієвого механізму впровадження басейнового принципу управління, необхідного для реалізації СПД й ПТМВ в національному законодавстві України

• Забезпечити правову основу функціонування ПТМВ шляхом її затвердження відповідним міжвідомчим наказом підписаним головними суб’єктами моніторингу вод України.

Організаційна підтримка

Забезпечити функціонування ПТМВ шляхом організаційної підтримки впровадження міжвідомчого наказу на рівні Державної екологічної інспекції України та відповідних Державних управлінь ОНПС, зокрема:

• Забезпечити інтеграцію відомчих систем моніторингу в єдину систему, запропоновану в ПТМВ;

• Провести інвентаризацію стану існуючих елементів систем моніторингу (відомчих) у басейні Дніпра та, зокрема, його транскордонних ділянок;

• Забезпечити накопичення та постійний обмін інформацією між усіма суб’єктами моніторингу з використанням створених в рамках Програми ПРООН-ГЕФ міжнародних дніпровських центрів.

• Привести існуючу мережу спостережень у відповідність з запропонованим в ПТМВ;

• Узгодити програми та регламент спостережень на транскордонних ділянках басейну;

• Уніфікувати методичну й приладову бази мережі спостережень;

Науково-методична

• Розробити в Україні та узгодити з Білоруссю та Росією методику комплексної оцінки та прогнозування екологічного стану басейну на транскордонних ділянках, сучасні методи оцінки екологічного стану водних об’єктів та показників з врахуванням вимог ЄЕК ООН;

• Забезпечити наукову підтримку функціонування ПТМВ, зокрема шляхом створення та постійного функціонування міжнародної експертної групи ПТМВ на основі існуючої в рамках Програми ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра.

• Інвентаризація джерел дифузного забруднення, включаючи розробку погодженої (на басейновому рівні) методики розрахунку дифузного навантаження на водні об'єкти..

Фінансова.

• Цільове фінансування ????

• Визначити головні джерела та обсяги фінансування ПТМВ в тому числі й національному рівні;

• Створити економічний механізм для функціонування ПТМВ.

Додаток 1. Типове технічне завдання для національних експертів⁴ з виконання Завдання 2 «Моніторинг екологічних та соціально-економічних змін», Цілі 2 «Транскордонний моніторинг» Проміжної фази (PDF B)

1. Вступ. Ціль 2 Проміжної фази Програми ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра (надалі Програма) передбачає підготовку проектних пропозицій з розвитку та налагодження транскордонного моніторингу.

Програма транскордонного моніторингу вод басейну Дніпра (ПТМВ) розроблена в рамках підготовки Стратегічної програми дій для басейну Дніпра та механізмів її реалізації (надалі СПД) і представлена на розгляд Придніпровських держав як додаток до проекту тристоронньої Угоди «Про співробітництво у галузі використання та охорони басейну Дніпра». Таким чином ПТМВ є невід’ємною складовою пакету документів Програми, що започатковує законодавчу основу тристороннього співробітництва та засновує низку басейнових інституційних органів, покликаних, в тому числі, налагодити дієвий транскордонний моніторинг та міжнародний обмін інформацією екологічного змісту. Але, водночас, ПТМВ є відносно автономним утворенням, що вже зараз підлягає, наприклад в Білорусі⁵, активному впровадженню в життя.

Впровадження ПТМВ у Придніпровських державах передбачається у три етапи. Перший етап, реалізація якого відбуватиметься до 2011 р. передбачає «Формування ПТМВ на основі існуючих національних систем моніторингу у відповідності з стратегією й цілями транскордонного моніторингу». Другий етап, запланований на 2011 – 2016 рр. передбачає «Вдосконалення мережі спостережень і матеріально – технічної бази, оптимізацію регламенту спостережень у відповідності зі стратегією ПТМВ». І, нарешті, третій етап, запланований на 2016 – 2021 рр. має на меті «Реалізацію ПТМВ у запланованих обсягах, що визначені стратегією ПТМВ».

Підготовка проектної пропозиції в рамках виконання Проміжної фази передбачає реалізацію завдань першого етапу ПТМВ та частково завдань другого. Окрім того, необхідно надати пропозиції щодо створення інтегрованої програми екологічного моніторингу басейну Дніпра, з включенням до програми водного моніторингу загально-екологічних (біологічних) та гідроморфометричних показників, що дозволять надати оцінку екологічного стану басейну (неводної його частини) в цілому.

2. Метою роботи, у відповідності з цим Технічним Завданням (ТЗ), є підготовка науково та економічно обґрунтованих проектних пропозицій для подальшого розвитку, вдосконалення та впровадження в Придніпровських державах ПТМВ, з включенням до неї загально-екологічних (біологічних) показників з метою оцінки стану довкілля басейну Дніпра (неводної складової).

3. Детальний опис роботи, у відповідності з цим ТЗ

Національні експерти повинні, у відповідності з цим ТЗ, провести наступну роботу.

1. Провести детальний аналіз чинного законодавства та нормативної бази з процедури ведення екологічного моніторингу, зокрема моніторингу вод у Придніпровських державах. Надати перспективні сценарії розвитку законодавчо – нормативної бази моніторингу.

2. Дослідити та представити інформацію з аспектів забезпечення фінансування екологічного моніторингу (в т.ч. моніторингу вод), як на державному так і місцевому рівнях.

• Інформацію необхідно представити для трьох останніх років, вказавши всі наявні джерела та кількісні параметри (заплановано / реально отримано) фінансування (включаючи міжнародну технічну й фінансову допомогу) моніторингу у басейні Дніпра.

• Вказати фінансування, що заплановане в рамках чинних чи перспективних державних програм розвитку моніторингу на 2006 рік, та на період 2006 – 2011 рр.

На основі пунктів 3.1 і 3.2 необхідно підготувати детальні проміжні звіти щодо «Стану ведення національного екологічного моніторингу» для кожної з Придніпровських держав.

3. На основі проекту СПД й ПТМВ та «Стану ведення національного екологічного моніторингу» підготувати аналітичну довідку про:

• Відповідність заходів, що фінансуються на національному рівні пріоритетам розвитку моніторингу, що вказані в СПД та ПТМВ.

• Реального внеску кожної з країн щодо виконання вимог з розвитку та вдосконалення моніторингу, передбачених в СПД та ПТМВ.

• Оцінку потенційних перспективних можливостей кожної з Придніпровських країн щодо впровадження заходів з моніторингу, передбачених в СПД та в ПТМВ на національному рівні.

• Пропозиції (включаючи кількісні параметри необхідного фінансового забезпечення) щодо напрямів спрямування міжнародної технічної і фінансової допомоги (заходи, що не охоплені на національному рівні) з метою розвитку й вдосконалення ПТМВ й виконання цілей і пріоритетів СПД.

• Вимоги ГЕФ щодо включення до програми моніторингу узагальнених показників процесу реалізації СПД, показників зменшення антропогенного навантаження та показників стану навколишнього середовища.

• Пропозиції до ПТМВ щодо системних індикаторів з оцінки (успішності чи неуспішності) процесу реалізації СПД й власне ПТМВ, а також показників зменшення антропогенного навантаження та стану довкілля басейну.

• Пропозиції щодо удосконалення структури системи обміну інформацією між міністерствами та відомствами які відповідають за ведення моніторингу, а також пропозиції щодо створення центру накопичення та обробки первинної інформації на національному та міжнародному рівнях.

На основі аналізу пункту 3.3 підготувати Базовий звіт про перспективи розвитку ПТМВ у басейні Дніпра й забезпечення його сталого фінансування (надалі Базовий звіт) та першу версію проектних пропозицій з розвитку ПТМВ в Бєларусі, Росії й Україні.

1. Підготувати та провести Міжнародний семінар з метою обговорення та схвалення Базового звіту та проектних пропозицій, для чого:

• Підготувати матеріали семінару, з метою завчасного їх розповсюдження серед учасників. Представити отримані матеріали у форму презентацій для їх висвітлення на Міжнародному семінарі.

• Виступити на Міжнародному семінарі з презентацією проведених досліджень, виконати на семінарі роль модератора, з метою досягнення цілей поставлених перед семінаром.

1. Узагальнити результати роботи Міжнародного семінару, підготувати пропозиції та представити їх на розгляд засідання Національного комітету управління Програмою.

2. На основі розгляду на рівні Національних комітетів, підготувати остаточну версію проектних пропозицій з розвитку й вдосконалення, а також впровадження ПТМВ.

3. Термін виконання роботи: березень – грудень (не пізніше 30 грудня) 2006 р.

4. Оплата та кількість необхідного персоналу: виконання ТЗ в кожній з країн вимагає 40 людино–днів (з розрахунку, що вартість 1 людино–дня складає 50 доларів США). Тобто загальна вартість робіт складає 2000 доларів США.

5. Місце роботи: Україна, з відрядженнями за необхідності. Відрядження сплачуються окремо у відповідності з процедурою та розцінками ПРООН Україна.

6. Вимоги до Національних експертів.

   1. 10 річний досвід у природоохоронній діяльності. Участь у впровадженні інвестиційних природоохоронних проектів, підготовці та впровадженні екологічних програм, зокрема програм екологічного моніторингу. Науковий ступінь у екологічній сфері є бажаним.

   2. Знання чинного природоохоронного законодавства, зокрема законодавчої й нормативної бази з процедури ведення екологічного (водного) моніторингу;

   3. Здатність вести семінари та враховувати на основі компромісних рішень різноманітні думки, вміння досягати цілей і завдань поставлених перед семінаром.

7. Вимоги щодо звітності. Національні експерти готують 1 проміжний звіт (див. пп. 3.1 і 3.2), а також Базовий звіт та проектну пропозицію, що увійде складовою частиною до ППП. Експерти готують також презентації та матеріали для розгляду на Міжнародному семінарі. Окремим звітним завданням Національних експертів є підготовка матеріалів для розгляду на засіданні Національного комітету.

8. Кінцевим результатом роботи є: науково та економічно обґрунтована а також схвалена рішенням НКУП проектна пропозиція з розвитку, вдосконалення та впровадження ПТМВ.

Додаток 2. Проект наказу

НАКАЗ

___________ м. Київ № ___________

Щодо затвердження Програми транскордонного моніторингу вод басейну Дніпра

На виконання положень Київської декларації міністрів охорони природи Білорусі, Росії і України 2003 року “Про співробітництво в галузі спільного використання й охорони басейну ріки Дніпро” та Заяви Міністрів охорони навколишнього середовища України та Республіки Білорусь «Про подальший розвиток співробітництва в галузі охорони басейну ріки Дніпро» (2007 р.).

З метою посилення транскордонного співробітництва між Україною, Республікою Білорусь та Російською Федерацією щодо налагодження міжнародної співпраці з поліпшення якості води басейну Дніпра, впровадження басейнового принципу управління, а також з метою посилення внутрішньої взаємодії, координації та налагодження інформаційного обміну між головними суб’єктами моніторингу вод України.

З метою виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. № 1551 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля».

НАКАЗУЮ

1. Затвердити Програму транскордонного моніторингу вод басейну Дніпра.

2. Покласти на Мінприроди України обов’язки щодо координації організації та ведення транскордонного екологічного моніторингу та здійснення інформаційного обміну на державному та міжнародному рівнях.

3. З цією метою покласти на УкрНДІЕП Мінприроди України як головну наукову організацію для здійснення метрологічного контролю та методологічного забезпечення ведення екологічного моніторингу, а також як організаційну основу для інформаційного обміну між суб’єктами моніторингу.

4. Головним суб’єктам моніторингу вод України підготувати та ввести в дію необхідні нормативні (відомчі) документи включаючи систему заходів спрямованих на впровадження на відомчому рівні ПТМВ басейну р. Дніпро.

5. Контроль та координацію наказу покласти на С.Лизуна - заступника Міністра природи охорони навколишнього природного середовища України та уповноважених уряду України з двостороннього співробітництва на транскордонних водних об’єктах.

Додаток 3. Перелік завдань і заходів Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища

*Обсяги додаткового фінансування з місцевих бюджетів визначаються місцевими органами виконавчої влади на підставі регіональних програм моніторингу навколишнього природного середовища.

**Додаткове фінансування можливе за рахунок коштів міжнародних проектів.